Рибна галузь нашої країни після приєднання Криму до Росії зазнала найважчих за роки незалежності втрат.

З вирощених та виловлених минулого року 216 тис. т риби на кримських рибалок припадало 150 тис. т, з яких 98 тис. т становив океанічний видобуток та 52 тис. т – вилов в Азово-Чорноморському басейні. Росія придбала і 9 траулерів, що належать держкомпанії "Атлантика", зареєстрованої в Севастополі.

 Але це ще не все. Кримський парламент націоналізував два найбільші рибні порти – Севастопольський і Керченський, які передадуть до Мінтрансу РФ, а кримська рибоохорона займатиметься лише внутрішніми водоймами, оскільки за російськими законами за збереженням морських ресурсів стежать прикордонники.

 Невідома доля і двох науково-дослідних інститутів – ЮгНІРО та ІнБПМ, у яких працювали провідні вчені країни, які зібрали дані про південні моря та розробили програми зі збереження, відтворення та цивілізованого використання дарів океану. А щодо Керченського морського технологічного університету, який готував фахівців для рибної галузі, то його передадуть до Міносвіти Росії.

 Оскільки структурні підрозділи українського рибагентства у Криму відійдуть різним відомствам, можна прогнозувати, що вилов кримськими рибалками значно скоротиться. Адже в Азово-Чорноморському басейні минулого року російські рибалки спіймали в 4 рази менше риби, ніж українські – всього 21 тис. т. Чим це загрожує Україні, неважко передбачити – прилавки магазинів будуть окуповані іноземною рибною продукцією.

– До 1991 року наша країна видобувала 1 млн. 100 тис. т риби. За норми ВООЗ у 19,6 кг на людину, у нас ця цифра становила 24 кг, – розповідає голова Асоціації рибалок України Олександр Чистяков. – Однак багаторічна безгосподарність та браконьєрство призвели до того, що сьогодні лише 15% рибного продукту у продовольчому кошику українця вітчизняного виробництва, а 85% – це імпорт, причому сумнівної якості. Не вся імпортна риба, вирощена в неволі, корисна, тому що її напихають у процесі зростання антибіотиками та всякою хімією для швидкого набирання товарної маси. Якщо ми не створимо дієвий державний бар'єр з контролю за якістю рибної продукції, що ввозиться, наслідки можуть бути плачевними. Мається на увазі передусім здоров'я нації.

 За словами Чистякова, у зв'язку із втратою Криму імпорт риби може зрости до 95%. Внутрішні водоймища нас не врятують, тому що в них виловлюється близько 1,5% від обсягу продуктового кошика. Професор Сергій Межжерін з Інституту зоології ім. Шмальгаузена вважає, що ляща (найпоширенішої промислової риби), порівняно з 1991 роком, залишилося не більше 20%, щуки – 10%, судака та сома – не більше 5%. В останнє видання Червоної книги України увійшли 70 видів нашої вітчизняної риби як зникаючі.

 Єдиний вихід із ситуації – заборонити промисловий вилов у внутрішніх водоймах, тим більше, що промисловці в гонитві за миттєвим заробітком ловлять рибу неводами та тралами, використовуючи мережі з мікроосередками, після яких на дні залишається одна черепашка.

 Читачі можуть запитати себе: «Де в такому разі брати рибу?». Відповідь лежить на поверхні – її треба штучно розводити. Адже це абсурд – торік виростили лише 24 тис. т риби. І це в країні, що налічує 73 тис. річок, 40 тис. озер, 1100 водосховищ, 400 тис. ставків та 2 моря. Тим часом у Китаї водойм майже в півтора рази менше, на яких щорічно вирощують 4 млн. 500 тис. т.

 Найцікавіше те, що таких вражаючих результатів китайцям вдалося досягти за рахунок програм, розроблених українськими фахівцями. Вони ж допомогли Румунії зайняти 1 місце з вирощування білуги, а Ізраїлю у безводній пустелі повністю покрити внутрішні потреби та увійти до трійки лідерів із виробництва ікри.

 Що ж пропонують наші спеціалісти? Захистити внутрішній ринок від імпортного сурогату та браконьєрського вилову на внутрішніх водоймах можна за допомогою сертифікату походження риби як єдиного документа, що свідчить про легальність походження рибної продукції. Цей документ також дозволить вивести з тіні неврахований вилов рибопромисловими підприємствами.

 Щодо розведення, то слід скористатися досвідом тих країн, які за короткий проміжок часу зайняли лідируючі позиції у цій сфері. Слід віддавати водоймища в оренду для риборозведення за символічні гроші, звільнити фермерські риборозлучні господарства від сплати податків на 4-5 років та відкрити для них пільгові кредитні лінії.

 Заборона на промисловий вилов риби на вітчизняних водоймах ніяк не позначиться на ситуації на ринку, оскільки таке господарювання необхідне лише рибним чиновникам, які покривають браконьєрство і неконтрольований вилов промисловцями для наповнення власної кишені.

Наші річки мають використовуватися лише для рекреації. Це дозволить наповнювати місцеві бюджети, починаючи від продажу та оренди рибальського приладдя, та закінчуючи послугами на базах: продаж наживки, оренда снастей, вудок та місця для стоянки. Бюджет Канади отримує від такої рекреації 26 млрд доларів на рік.