Ікра коштує свічок

2000 року до двох молодих підприємців — Сергія Мєшкова та Максима Мостового — з нестандартним проханням звернувся батько останнього, Іван Мостовий. Хотів врятувати радянське ще рибне господарство в районі селища Українка, що знаходиться в Київській області, — рибгосп стрімко хирів,

У 1980-ті Мостовий-старший вирощував тут осетрів і видобував із них чорну ікру. Він нагадав синові, що тоді ванна у їхній квартирі була завалена цим делікатесом. Батько хотів підняти рибгосп, а потім, якщо справа виявиться вигідною, віддати її молодим партнерам.

Мєшков та Мостовий-молодший створили компанію Осетр і за десятиліття роботи перетворили радянський артефакт на найбільшого національного виробника чорної ікри. Особливо вдалими виявилися останні три роки, коли "удой" зріс удесятеро.

І це не межа. Внутрішній ринок чорної ікри величезний, а зовнішній безмежний. Особливо після того, як міжнародні природоохоронні організації на початку 2000-х обмежили вилов осетрових у дикій природі та фактично наклали заборону на торгівлю їхньою ікрою, здобутою у природному середовищі.

Інтерес гурманів до звичного делікатесу зростає. "В Америці та Європі дуже популярний формат закладів, де вам пропонують лише два продукти - шампанське та ікру, - каже Олена Столярова, господиня київського ресторану Рибний базар. - В Україні це поки не дуже поширено, але хто знає, що буде завтра".

Столярова не знає, що буде завтра, але добре пам'ятає, що було вчора. 95% ринку чорної ікри припадало на контрабанду, решта 5% ділили більш менш чесні імпортні постачальники. Такі пропорції унеможливлювали будь-який розвиток аквафермерства в Україні.

Зараз ресторатор зазначає, що сірі дилери чорної ікри здають свої позиції. "Насамперед через те, що не можуть конкурувати як продукт, а також у ціні, - пояснює вона. - Завдяки розвитку ікорного господарства в Україні з'явився продукт стабільної якості у великих обсягах".

Велика ікра

На питання НВ, коли почали займатися ікорним бізнесом, Мєшков жартує: "В лихі". Лихі Мєшкова та Мостового припали на початок 2000-х. Тоді 25-річні компаньйони вже активно займалися бізнесом. Коло своїх тодішніх ділових інтересів після короткої затримки характеризують так: "Сфера нерухомості".

Сьогодні компаньйони, як і раніше, цікавляться не тільки ікрою: торгують річковим піском, будматеріалами, здають площі в оренду.

Початкова інвестиція в рибгосп - {30 тис. - Пішла на купівлю кормів та риби, спочатку переважно стерляді, потім - осетра. На те, щоби виростити їх до дітородного віку, пішло шість років.

Весь цей час Мєшков навчався. За освітою він — інженер-землевпорядник і до їхтіології жодного відношення не мав. "Він не вилазив через комп'ютер, - розповідає Мостовий про "університети" друга. - Став осягати нову для себе науку за статтями з інтернету".

Сам Мостовий рибну справу теж знав поверхово, хоча його батько керував рибгоспом в Українці, а згодом і закритим акціонерним товариством, створеним на його базі. На початку 1990-х Мостовий-молодший возив до Києва на продаж рибу, вирощену батьком.

2006-го цих навичок для успіху було мало. На ринку чорної ікри панували великі імпортери із Франції, Італії, Німеччини, Прибалтики. Крім грошей та рук знадобилися мізки та досвід. І тоді Мостовий-старший звернувся по допомогу до свого давнього приятеля — ректора Національного аграрного університету: попросив надсилати на практику талановитих студентів.

Марина Плошко саме тоді навчалася в аспірантурі та потрапила до групи, яка вивчає осетрових з метою їх подальшого вирощування та виробництва чорної ікри. "Довелося багато їздити в Росію та Польщу, щоб навчатися на тамтешніх господарствах", - згадує вона. У результаті Плошко потрапила в Українку і стала у господарстві Мостового та Мєшкова одним із провідних співробітників.

Тут постійно трудяться лише 10 осіб, які обслуговують до 40 тис. рибин — 30 т. У 2013 році компанія видала на ринок 50 кг ікри, за два роки — вже 400 кг, ставши найбільшим національним гравцем. А 2016-го тут планують виставити на продаж 500 кг. Це вдвічі більше, ніж випускають на двох основних конкурентів — компанії Бестер та Біосила.

При середній вартості чорної ікри $1 за 1 г, 500 кг означають $0,5 млн річного обороту. Плюс прибуток від продажу риби. Цифри солідні, але оборотність первинного капіталу в цьому бізнесі повільна — 10 років.

Першу ікру стерлядь дає на шостий-сьомий рік життя, а осетрові – на восьмий-десятий. За один раз стерлядь виробляє 250 г ікри, а осетр — до 1,5 кг. Дорослі особини кидають ікру раз на два роки. І з цієї миті бізнес починає посміхатися.

Найбільша стаття витрат у цій справі – корми. В Україні вони на 100% є імпортними. Те мале, що виробляється у Дніпропетровську, каже Плошко, за якістю не влаштовує серйозних виробників. Доводиться витрачати валюту: приблизно $40 тис. на рік на прокорм 40 тис. осетрів. Ще приблизно стільки ж йде на інші витрати. У сумі партнери вже інвестували в проект

про $1 млн.

Пік рентабельності галузі настав минулого року, коли українські виробники чорної ікри продемонстрували рекордний за всю історію незалежності "урожай".

Тетяна Яковлєва, начальник відділу аквакультури, селекції та наукового забезпечення Департаменту охорони використання водних біоресурсів та регулювання рибальства України, стверджує: три великі національні виробники — Остер, Біосила та Бестер — спільними зусиллями вже наблизилися до позначки 800 кг чорної ікри. А наступного року вони здатні вийти на 1 т.

Столярова запевняє, що з вересня минулого року її ресторан перейшов на ікру українського виробництва. "Раніше використовувала російську, - каже власниця столичного ресторану Рибний базар. - Зараз вся російська ікра - це контрабанда".

Метати по-чорному

Легальний імпорт чорної ікри в Україну, за даними Держриба-гентства, у 2015 році ледве перевищив 79 кг. Але реальний потік, за оцінками представників галузі, перевищує цей показник у сотні разів.

Ситуація посилилася 2009-го, коли всіх осетрових включили до Червоної книги: їх вилов у промислових обсягах заборонено. Одними з останніх до світової спільноти до цієї справи приєдналися прикаспійські країни — Росія, Азербайджан, Казахстан, Туркменістан, Іран.

Раніше до 95% ікри надходило на український ринок від контрабандистів, які у свою чергу везли її з Керчі та Астрахані, розповідає Столярова. "Ікра ця видобувалася з дикої риби в період її нересту", - пояснює вона.

Дмитро Борисов, власник мережі ресторанів власного імені, п'ять років тому займався продажем чорної ікри. І навіть мав частку в латвійській компанії Mottra — найбільшого світового виробника цього делікатесу фермерським способом. Він добре пам'ятає, як це було, і має уявлення, як воно є зараз.

За підрахунками Борисова обсяг чорного ринку в Україні на початку 2000-х досягав 72 т на рік. Ресторатор припускає, що у наші дні ситуація не надто змінилася. "Якщо ви зайдете на Бессарабський ринок, то 80% тіток на вас накинуться: хочете ікорки? - розповідає він. - Вивалять вам п'ять бляшанок по 2-3 кг і навіть дадуть спробувати цю жахливу барбітуратну ікру".

Лише на цьому київському ринку, на думку Борисова, щомісяця продається до 1 т делікатесу. "Чорний ринок ікри досі залишається чорним", - резюмує він.

Який реальний обсяг браконьєрської та контрабандної ікри на продуктових полицях України не знають навіть експерти.

Влітку 2015-го ОБСЄ спільно із Всесвітнім фондом дикої природи (WWF) оголосили набір волонтерів, щоб ті пройшли торговими мережами України, ринками та сфотографували баночки чорної ікри. "Для нас було важливо зрозуміти, наскільки проблема є поширеною", - каже Наталія Гозак, представник WWF Україна.

Легальний продукт від нелегального відрізняли за упаковкою. Кожна банка має бути сертифікована міжнародною природоохоронною організацією CITES, що входить до складу ООН. Тільки цей знак дає дозвіл на білий експорт продукції та гарантує її якість із безпекою.

Тепер у WWF знають – проблема поширена. Але точних цифр однаково не мають.

Ярема Ковальов, голова Держагентства рибного господарства України, визнає: нелегальний вилов осетрових та видобуток чорної ікри в диких умовах — все ще більший головний біль відомства. "Поки в нас не до кінця цю ситуацію відпрацьовує риболовля, - знизує плечима молодий чиновник. - Це важко проконтролювати".

Як результат, стверджує Мєшков, він часто зустрічає браконьєрську ікру в торгових точках і на базарах. Бізнесмен попереджає: такий делікатес є небезпечним для здоров'я. "Ми періодично закуповуємо цю ікру і віддаємо її на аналіз у лабораторії, - розповідає він. - Там знаходимо і золотистий стафілокок, і палички, і бацили".

Браконьєри та контрабанда вбивають перспективну галузь, але Мєшков та Мостовий не здаються. Вони в один голос запевняють, що попит на офіційний продукт все ще значно перевищує легальну пропозицію.

Про це знає Борисов. "Всі рибні ресторани та фуд-бари [сім'ї Борисова], де в меню є ікорний бар, продають приблизно 1 т на рік", - каже ресторатор. Це вдвічі перевищує виробничі потужності товаришів із Українки.

Мєшков та Мостовий запевняють, що незабаром зможуть задовольнити потреби Борисова. Їхня компанія вже найближчим часом вийде на обсяг виробництва до 3 т на рік.

Перспективи ікорного бізнесу привабливі. І тому навколо нього в останні роки розростається окрема індустрія вирощування осетрових, з'являються рибні ферми. "Ми сподіваємося, що цей ринок буде затребуваний", - говорить Володимир Осип-чук, директор нещодавно створеного Одеського осетроводницького комплексу.

Олександр Пасховер